Моє деревце

 

Є у нашому саду

таке деревцятко,

що лиш свисне

вітрюган —

затремтить малятко.

 

Хоч таке воно

слабе,

хоч таке — крихітка! —

кожна гілочка його

має білу квітку.

 

Всі дерева

у саду

люблять це малятко.

Я також його люблю,

любить мама

й татко.

 

Я весну просив:

— Зажди! —

Пошкодуй крихітку —

ти відходиш,

й пелюстки

ронить кожна квітка...

  

Тут сказало

деревце:

— Я й без них щасливе —

там, де квітнули

квітки,

дозрівають сливи —

 

скоро я усіх маляток

зможу щедро частувати!

 

 

працьовитий чорногуз

 

В чорногуза

біла блуза,

чоботята чисті —

і охота ж

у болото

чорногузу лізти?

 

А цибатий

став казати:

— Закінчу роботу,

і в ставочку

з чобіточків

обмию болото!

 

 

грались друзі

 

Грались друзі

                    в час ранковий

і вели таку

                    розмову:

— Скоро буду я

                    великим,

й, знаєш, ким я стану,

                    Мікі? —

По усьому білім

                    світі

буду поїзд

                    я водити!

Каже Мікі:

                    — Це чудесно!

машиністом буть —

                    почесно!

Тільки ж поїзд

                    не помчиться

по степах

                    без залізниці.

Щоб пройшов ти

                    світ далекий,

прокладу повсюдно

                    рейки —

по долинах,

                    по пустелях...

В горах вирию

                    тунелі.

Зараз, друже мій,

                    гадаю,

я ким буду —

                    ти вже знаєш!

 

  

Олівець-малювець

 

Раз подвір’ям

тишком-нишком

довговуса

бігла мишка.

Крізь малесеньку

шпарину

прошмигнула

в комірчину.

Зупинилась —

дивить ласо:

скрізь тут банки

з медом, з м’ясом.

Лапками

в одну вчепилась —

склянка впала

і розбилась.

Й хоч тече

із рота слинка,

та ж не їсти

з медом склинки!...

Кусанула

банку з бляхи —

поламала зуб,

невдаха!

Плаче бідне

мишенятко —

можна вмерти

в цих достатках!

Раптом — зирк! —

на підвіконні

олівець лежить

червоний.

 

І зраділа

бідна мишка:

— Погризу його

хоч трішки.

 

А олівчик:

— Зась, зубате!

ти зажди

мене кусати.

Я по стінці

потанцюю

й щось для тебе

намалюю.

Ось олівчик

колобродить —

дивні лінії

виводить.

А із ліній тих

потрішки

виросла ...

велика кішка.

Мишка — глип! —

і в ту ж хвилину

втікла геть

із комірчини!

 

 

Зоряна мандрівка

 

Я мрію,

я марю

і днями, й ночами —

пройтися по небу

хоч раз

між зірками.

І якось

надвечір,

неждано й щасливо,

настала

ця радість,

прийшло оце диво! —

Де хмари

тріпочуть,

де зорі співають,

я Шляхом

Чумацьким

босоніж ступаю.

Праворуч

од шляху —

із зірок хмаринки,

ліворуч —

красиві

із зірок будинки.

На зорянім

лузі

пасуть зорі-вівці,

а Місяць

між ними —

вівчар яснолиций.

Я в схованки б

навіть

пограв із вітрами,

та раптом...

прокинувсь:

настав уже ранок.