Елемир Кесеґі

(1960— )

 

Мукачівська ідилія

 

Спинився посередині у місті:

Довкіл будинки, схожі на близнят.

І, мов на лід, на втомлений асфальт

Ніч виливають небеса землисті.

 

Читаю точні знаки світлофорів.

Потоки меж йдуть повз мою межу.

Гальмуються рефлекси — стережу,

Пильную запахи густі й прозорі.

 

У темряві прориті ліхтарями

Глибокі, тільки ж — тимчасові ями.

В одній — жива істота, чи лиш тінь?! —

 

Поправши механічну хуртовину,

На моріжку, що завбільшки з хустину,

Пасе стриножений гривастий кінь.

 

 

На стежці споминів

 

Скільки літ пройшло!... І нині

Знову йдем по тій стежині.

 

Глянь! — Хмаринонька мала

теж, здається, підросла.

 

Кажеш ти: — За давню казку

Цій землі вернути б ласку!...

 

Ти всміхнулася, й твій зір

Ловить зорі давніх пір.

 

Гір зітхання. Подих гаю.

Ти кохаєш, я кохаю.

 

Ми спиняємось, і враз

Оповили трави нас! —

 

Наздогнали ми гарячі

Наші марення юначі —

 

Все таке ж! Лиш на луги

Випали тепер сніги...

 

 

Нескінченність

 

у лісі вітру рев і свист

мороз а пальто нарозхрист

 

зима а під серцем літо

цілунком дівча зігріте

 

іду я пальто нарозхрист

дивує мороз колорист

 

сніги забарвив мов зілля

чиє ж тут буде весілля

 

тут хто танцювати буде

сніг в очі а вітер в груди

 

танок почала хмарина

росте з проміння дівчина

 

дерева гроза рев і свист

стою а пальто нарозхрист

 

 

Граматика

 

Природи звучання і клечання,

Мов рідною мовою речення —

Дзвін світла на зорянім березі

В красивому місяці березні.

 

В безмежно зеленому мовленні

Сади, мов слова тонко вловлені,

Омиті весною — гаївками,

Обсипані снігом — щедрівками.

 

Слова дивнобарвно гойдаються,

Лиш їх торкнете — розтуляються,

Між маками і гіацинтами

Вас радо ведуть лабіринтами.

 

Лиш — ваші! мої! — щохвилиночки

Медові пелюстки і приймочки,

Бо ж звуками й барвами — вам! мені! —

Живильно вливаються в легені.

 

А знаками тут розділовими

Метелики з крильми шовковими.

Не знаю, чи хтось ще десь мав таку

Барвисту і звучну граматику...

 

 

Млин часу

 

Мама

 

Коли вона нестримно йшла в танок,

тріщав її мадярський кожушок,

біліли зубки туго, як зерно,

як нею ж дома ткане полотно,

в очах — душа кохання, шал палкий,

тремкий туман ранкової ріки.

 

Роки по тілу — по землі орда:

важкою стала в матері хода,

та й зуби теж посіяні в землі,

це з них для мене визріває хліб,

бере на плечі маму ніч гірка,

з очей манлива витекла ріка.

 

 

Батько

 

В його міцній руці гінка коса

дзижчала і літала, мов оса,

погравши мускулами, сам один

рукою міг спинити часу плин,

мав тіло пломінке, як той вогонь,

бордова кров крилатила його.

 

Коса затуплена, до ночі день,

на палку опираючися, йде,

у кашлі астматичному погас

на нас не витрачений батьків час,

довкіл на десять метрів бачить світ,

кров сива дотліває, наче гніт.

 

 

Жити у справжніх словах

 

Твої слова, якщо ти їх шикуєш,

так як сліпий наносить кольори,

не вихлюпнуть у тишу дзвонів ритм,

в них навіть сяйва снігу не відчуєш.

 

Щоб освітити течію сюжету,

слова, мов зорі, добирай і гладь —

так пестить робітник тіла знарядь,

так сонце приголублює планету.

 

Відкинь пихаті, наче павіани,

слова, що звуть лише до насолод:

для гордої мети вони — капкани...

 

В слова, які в труді створив народ,

зумій своє натхнення перелити:

хай ти згориш — твоїй душі в них жити!

Попозирайте мüй

старый сайт:
http://gafya.narod.ru/

Дзеркало сайта

http://petrovtsiy.ltd.ua/

Tegs:

русинськи русинські співанки писни пісні фигли колядки, іван петровцій, вірші петровція, іван петровцій біографія, русины народ, закарпатские русины, русины на украине, становище русинів у галичині, галицкие русины, карпатские русины, русины фото, русинське радіо, русины, русини, русинська мова, русинский язык, русинська нація, русинська музика, русинська родина, русинськi співанкы, русинськi стихы, русинська правда, русинская литература, русинська література, русинская поэзия, русинська поезія