Йожеф Желіцкі

(1949— )

 

Дороги

 

Мчать шляхи у далі голубі,

б’ють вогні нестримно зусібіч —

тут собі я вірю як собі.

 

В час, коли новітній день гряде,

б’є до неба світло молоде.

Вийшовши з-за сонця, бачу день.

 

Довіряю небу квіт зорі,

дітям — ніжний усміх матерів,

а людині — віру, правди грім.

 

 

Якби...

 

Якби й пелюсткою став усміх любий,

він і тоді б упав на мої губи.

 

Не в’янь, не пропадай же, пелюстино,

згаси мою сльозину, чи — кровину...

 

Даруєш ти душі моїй прозорій

вогонь, в якім народжуються зорі.

 

 

Біля могили невідомого солдата

 

Стрімкі, суворі лінії.

П’ять континентів

на мармуровій умістилися плиті.

 

Він, як і всі,

теж — невідомий.

 

— Не відаю, не знаю

де народився —

на чужині, чи вдома,

та й досі відчуваю у собі

отого хлопчака,

якому,

мов кусень хліба чорного,

в простягнуту долоню подали

не милостиню —

правду хворої доби.

 

Моє лице напружується,

немов п’ять континентів мармурової плити.

Упізнаю обличчя невідомого.

У цьому вечорі,

прорубаному мечами прожекторів,

вічний вогонь

підігріває фантазію —

кожного прохожого питаю:

— Хто цей невідомий? —

Щораз у відповідь звучить:

— А тут нема нікого

окрім тебе. —

Невже цей невідомий — я?!...

 

Невідомі.

Світ розкладено на декілька світів:

відомі.

І всі живі,

у кого вирізано на чолі ім’я: Людина.

 

Пісня невідома

в нас на вустах відомою стає —

палають стрічки вічного вогню:

вогонь відомий.

 

Моє лице напружується,

немов п’ять континентів мармурової плити.

Не називаю невідомим

того, хто твердо знає,

що смерть над ним не владна.

А я це знаю твердо!

 

 

Казка

 

Найдорожча моя,

народився і я непомітно,

мов казка.

Уж, Тиса, Латориця

впадають у мене.

 

В дивовижних снах я йшов на полювання,

де поля далекі схожі на ткання казкове.

Чарівного оленя з історії мадярів

я зустрічав, а може то лиш дід оповідав

                                               про нього...

 

Якщо й траплялось заблукати,

під вечір

мене знаходила дорога

і відводила до матері.

 

Та чарівниці-феї

не зустрічав ні разу.

 

А все одно в моїх очах

квітує казка,

та ще й по кольору очей моїх помітно,

що стану я богатирем,

і тут же поспішу на допомогу —

тобі допоможу знайти у рідний дім дорогу.

Повір мені! Повір у мене,

бо ж народився непомітно так,

неначе казка,

та я не менший

ніж будь-котре з див!

Попозирайте мüй

старый сайт:
http://gafya.narod.ru/

Дзеркало сайта

http://petrovtsiy.ltd.ua/

Tegs:

русинськи русинські співанки писни пісні фигли колядки, іван петровцій, вірші петровція, іван петровцій біографія, русины народ, закарпатские русины, русины на украине, становище русинів у галичині, галицкие русины, карпатские русины, русины фото, русинське радіо, русины, русини, русинська мова, русинский язык, русинська нація, русинська музика, русинська родина, русинськi співанкы, русинськi стихы, русинська правда, русинская литература, русинська література, русинская поэзия, русинська поезія