Міклош Апаті

(1944— )

 

Порт

 

Кран портовий мов птаха що ширяє

а кораблі вовтузяться під ним

ці вицвілі на сонці великани

лише замурзані хлоп’ята

ці сподівання ці світання

довершують свої діла на вітер не зважаючи

а перед кораблем найгарячішим

з’юрмились матері

обличчя й ті змужніли

у їх обмундированих синів

осколок перший металевий

команда вся у касках металевих

тут будь-яке нещастя неможливе хлопці

звідкіль цей збудний смак суниці сонце

дивиться і зараз світиться лише для них

тут будь-яке нещастя неможливе

лиш металевий дим жалоби розклався в мене

 в роті

хай серце стукає покіль є у що стукать

 

 

Полювання

 

Коли за оленем зринала тишина

його за роги тільки ліс ловив

потріскувало під копитами гілля

намарно й волосок не падав з голови

рушниця не така вона й страшна

ось блиснув і упав йому до ніг

— уявний поки що уявний —

весь фіолетовий блискучий сніг

 

Та не сховатись оленю в дупло

рушниця чорна чорний чоловік

вже серце кровоносне джерело

чом не сховався оленю не втік

на землю впало небо голубе

і зараз вже цей олень швидко так

поплив чи полетів мов пасажирський

блискучий фіолетовий літак

 

 

Селянський будинок

 

на стінах його дивне світло живе

стоїть поруч нього прадавній колодязь

це ж він дав будинкові світлий цей одяг

а світло з глибин щонайглибших пливе

 

вода у колодязі б’є з джерела

і має вона ніжний місячний присмак

будинок цей в чорне обрамлює присмерк

а поруч будинку гора пролягла

 

гора що хребтом відійшла в далечінь

гора що народжує дивну жарінь

гора на якій пахне радісно сіно

 

з-за тої гори на оранжевий дах

розпечене Сонце злітає мов птах

й п’є світло колодязя чисте живильне

 

 

Рік народження: 1944

 

Люблю тебе о часе мій

бо ти одного разу мене з війни в життя впустив

 

Люблю я вас о мамо о сестричко

й тебе мій батьку я люблю

хоча у тій війні ми втратити нічого не могли

хіба одне одного

 

О демократіє любив я і тебе

за те що вигодувала мене

кашею фасолею і самоусвідомленням

 

Люблю тебе моя столице

твої узгір’я небомбардовані новозбудовані мости

 

Люблю тебе Європо

поміж кордонів Клемансо і дотепер блукаючи

 

Люблю тебе моя Вітчизно

за те що ти живеш за те що ти мені даєш життя

 

 

Мій тато

 

Ще б хоч раз тебе діждатися додому

І почути як з поміж газет, ключів,

Що в твоїм живуть портфелеві старому,

Птах мого б дитинства туркотів.

 

Взявся б я за твою руку мозолясту

І ми вдвох би знову рушили в поля!

А в полях вода прозора, свіжа, чиста

Нам з криниць би посміхалась ще здалля.

 

Чи удома всядемось на лавку —

Сам її ти змайстрував ще восени.

Заглядала б на нас хата крізь фіранки

І бузок промінив запах свій ясний.

 

І спокійно б я заснув у надвечір’я.

І прокинувся б лише в ранковий час —

Знов ти поруч! — Уявив я і повірив,

Як, щасливий, знов сидиш ти поміж нас.

 

Й не із пам’яті, а з серця в ту ж хвилину

Кожен рух твій, кожен усміх молодий

Намалюю я на карті Батьківщини,

Щоб лишився ти між нами назавжди!

Попозирайте мüй

старый сайт:
http://gafya.narod.ru/

Дзеркало сайта

http://petrovtsiy.ltd.ua/

Tegs:

русинськи русинські співанки писни пісні фигли колядки, іван петровцій, вірші петровція, іван петровцій біографія, русины народ, закарпатские русины, русины на украине, становище русинів у галичині, галицкие русины, карпатские русины, русины фото, русинське радіо, русины, русини, русинська мова, русинский язык, русинська нація, русинська музика, русинська родина, русинськi співанкы, русинськi стихы, русинська правда, русинская литература, русинська література, русинская поэзия, русинська поезія