З РОСИ НАПИТИСЯ ЛЮБОВІ

 

Спередслово до книгы  Марії  Звонар

 

ГІРСЬКИЙ   ПОТІЧОК, 2014

 

 

  Письменниця – поетеса ! – Марія Дмитрівна Звонар народилася 14 листопада 1959 року в селі  Осій Іршавського району в сім'ї споконвічних хліборобів.

Рідні  батьки  - Кебелеш Дмитро Іванович та Марія Юріївна  - змалечку прищеплювали обдарованій дитині головні людські якості: віру в Бога, любов до праці, повагу  до людей.

   І зерна батьківської мудрості дали добрі сходи:

ще навчаючися в Осійській середній школі, Марійка проявила любов до науки, наполеливість у навчанні,  глибоке і палке зацікавлення літературою, особливо ж – поезією.

   Книги – як духовні, так і художні – стали постійними супутниками її життя.

   Сьогодні, ступивши за поріг свого п'ятидесятиліття, Марія Звонар власним ерудиційним рівнем доказала, що постійна самоосвіта дає більше, аніж навчання бодай у  кількох вузах.

   Сілський батьківський моральний кодекс став направляючим і для її двох дітей – Василя та Світлани. В цьому ж дусі Марія Звонар виховує і чотирьох онуків – Іванка, Ангелінку, Назарчика і Васька.

   І, що надмір важливо: попри свою щоденну заклопотаність ділами житєйськими, Марія Звонар тонко вміє бачити і відчувати істинну поезію швидкоплинного життя: поезією довколишньої карпатської краси дихає з перших секунд свого життя, вірші пише зі шкільної лави.

   Назвавши  першу поетичну книгу  ”Гірський потічок”,  талановита поетеса цим засвідчує свої творчі принципи:   шукати красу світу у її струмуючій безупинності й проминальності, і продовжувати  звучання  цієї щомиттєвої життєвої краси  у слові.

   Аналізуючи психологію власної літературної творчості, Марія Звонар зізнається:

Удень я часу не маю

Писати вірші.

Коли ж  спати лягаю,

Вони в голові римуються самі.

 

Говорять люди буденно,

Що заздрити не слід

Тим, хто пише вірші…

А я їм шлю  сердечний привіт.

   Поправді: тільки до істинного поета його  віршовані рядки  приходять самі – без примусу, без вимучування  і викручування слів. Як у Марії Звонар –  тривожать  її  навіть уві сні.

   Кожен свій вірш потеса творить так, як художник малює картину: спочатку вона дає фон, а вже на тому тлі проголошує  головну для цього  твору ідею.

   Ось вам фон одного з її віршів:

Осінній подих дібров.

Листя пожовкло в лісах.

   А далі йде поетична ідея:

Між людьми хай панує любов,

Хай зло не насниться і в снах.

   В іншому вірші – тло, фон:

Найгарніша ромашка польова

Білим цвітом зацвітає.

   І зразу  ж  те – головне ! – що й хотілося висловити:

Юність, що вже пройшла,

Весело і радісно згадаєш.

   Як істинний художник не вимальовує свою картину одинаковими по довжині лініями та площинно рівними   кольоровими  мазками, так і поетеса Марія Звонар будує свої вірші кількісно різноскладовими рядками.  І це дає прекрасний ефект поетичної несподіваності.

   Та все-таки головне у поезії Марії Звонар її душевна щирість, любов до щонайтоншого прояву життя як людського, так і того, що нестримно тріпоче в кожній травинці й квіточці, в кожній крапелині щонайменшого гірського потічка.

   Коли душа твоя відкрита радості всього світу, ти можеш навіть з малесенької росинки напитися безмірної  любові.

   Саме так сприймати  щоденне життя нас кличе вируюча любов'ю поезія Марії Звонар.

Іван Петровцій,

осійчанин, 

письменник,

выключенный из спілкы письменникuв Украйины

“за  участь  у  русинстві, яке  є  антиукраїнським”

Попозирайте мüй

старый сайт:
http://gafya.narod.ru/

Дзеркало сайта

http://petrovtsiy.ltd.ua/

Tegs:

русинськи русинські співанки писни пісні фигли колядки, іван петровцій, вірші петровція, іван петровцій біографія, русины народ, закарпатские русины, русины на украине, становище русинів у галичині, галицкие русины, карпатские русины, русины фото, русинське радіо, русины, русини, русинська мова, русинский язык, русинська нація, русинська музика, русинська родина, русинськi співанкы, русинськi стихы, русинська правда, русинская литература, русинська література, русинская поэзия, русинська поезія