ЗАПЕРЕЧЕННЯ

письменника ПЕТРОВЦІЯ Івана Юрійовича

до Верховного суду України на касаційну скаргу

Всеукраїнського державного багатопрофільного видавництва ”Карпати”

   Про існування цієї касаційної скарги я дізнався нещодавно  і випадково, та й то не з офіційних джерел.  А оце 24 січня 2006 року отримав текст цієї скарги разом з ухвалою Верховного суду  України від 19 грудня 2005 року.

   Суть справи в тім, що більше трьох років тому на прохання ужгородського видавництва ”Карпати” я подав рукопис моєї антології французької поезії, над перекладом якої працював більше тридцяти семи років, і разом  ще з двома рукописами інших закарпатських письменників (Василя Густі та Дмитра Кешелі) рукопис моєї антології був направлений до Києва у Держкомітет інформаційної політики...,  де в ході всеукраїнського конкурсу переміг, і на його видання з Києва видавництву ”Карпати” було направлено ШІСТДЕСЯТ  ШІСТЬ  ТИСЯЧ гривен, ще ОДНУ ТИСЯЧУ ДВІСТІ  гривен на моє прохання переказав Ужгродський коньячний завод, в ході роботи над рукописом головний редактор Борис Кушнір попросив від мене моїх особистих П'ЯТСОТ П'ЯТДЕСЯТ  гривен начебто на передрук (гадаю, що сума ця легла у власну кишеню головного редактора видавництва “Карпати” Бориса Кушніра) , в загальному ж на видання моєї антології було накопичено майже що СІМДЕСЯТ  ТИСЯЧ  гривен.

   Директор і головний редактор видавництва пообіцяли мені П'ЯТЬ  ТИСЯЧ гривен гонорару, хоча дуже підозріло затягували з укладенням договору.

   І ось  -  нарешті  ! -  25 листопада 2003 року книгу було підписано до друку,  а вже до нового року вона була віддрукована.

   А от договір зі мною уклали лише 10 лютого2004 року.

   І гонорар мені зафіксували рівно … ВІСІМСОТ гривен.

   Я погодився навіть на вісімсот гривен гонорару, оскільки маю важко хвору дружину – рак молочної залози четвертого ступеню, ну, і двоєчко дітей, які  навчаються у вузах на платних відділеннях  -  одна в Києві, друга у Львові,  а письменницькі заробітки  -  це сльози !

    Наголошую, що договір я підписував  тільки з видавництвом “Карпати”,  і – все !  Більше ні з ким !

   Час ішов, а директор і головний редактор  не думали виплачувати мені навіть отой мізерний – ними ж придуманий ! – гонорар: ВІСІМСОТ гривен !

    І я подав до суду.

    У ході десяти судових засідань ще в першій судовій інстанції виявилося,  що директор друкарні Браславець, який  вибив собі місце директора видавництва лише для того, бо гадав, що всі замовлення видавництва будуть друкуватися тільки в його друкарні, - не має жодної уяви про авторське право:  одразу після підписання договору директор видавництва мав виплатити творцеві книги – в данному випадку перекладачеві – шістдесят відсотків гонорару,  а по виході книги – решту – сорок.

   Та цього не сталося:  директор і редактор видавництва застосовували до своїх авторів ще старі -  радянські, й тому надмір свинські ! – методи “роботи” – безсоромно  обирали авторів. Я – не виняток,  мене – теж.

   Доброму юристові багато що скаже той факт, що книга була підписана до друку 25 листопада 2003 року (ксерокопію вихідних даних книги додаю), а договір зі мною оформили лише 10 лютого 2004 року,  і суму гонорару визначили не ту, яку обіцяли: П'ЯТЬ ТИСЯЧ   гривен,  а всього-навсього  ВІСІМСОТ, та й ті рішили не давати…

   Навіть в ході десяти судових засідань у першій інстанції видавці ”Карпат” і не планували виплатити мені оті жалюгідні вісімсот гривен гонорару, будучи певними, що суд вони виграють  -  як-не-як, а вони  - ДЕРЖАВНЕ видавництво, позивач же, хоча й професійний письменник, але особа – приватна.

   Та й у ході апеляційного розгляду справи виплатити мені гонорар

видавці  ”Карпат”   Борис Кушнір і Віктор Браславець навіть не збиралися:  на засідання суду принесли якусь довідочку,  начебто гонорар перераховано, однак,  опісля моментальної перевірки виявилося, що це – брехня.

   Я просив як у першій, так у другій судових інстанціях Закарпаття відшкодування моральної шкоди з цілком реальних, конкретних причин, які – ясно, що свідомо ! – не вказані у касаційній скарзі видавництва ”Карпати” у Верховний суд ЦУкраїни. Ось ті факти:

1. З книги без мого на те відома і без моєї на те згоди уже після калькуляції  книги у Києві й  визначенні розміру коштів на її видання видавці “Карпат” вилучили з книги двадцять сторінок маїх перекладів (при п'ятитисячному тиражеві книги – а таким він є ! -  це становить СТО  ТИСЯЧ  СТОРІНОК), неабияк заощадивши для себе кошти, які само собою пішли до власних кишень Бориса Кушніра і Віктора Браславця, одночасно цим же вони завдали непоправної шкоди моїй антології – саме це й було враховано при визначенні розміру моральної шкоди при розгляді справи як у суді першої інстанції, так в ужгородському апеляційному суді.

2. Не повідомивши мене, й не одержавши на те моєї згоди, видавці ”Карпат” спаплюжили художнє оформлення книги –викинули одинадцять кольорових ілюстрацій, репродукцій робіт   Сальвадора Далі й Пабло Пікассо,  що для них теж удешевило книгу  -  заощаджені кошти поклали собі до власних кишень, а от іміджу книги це зашкодило надмір – саме це й було враховано при визначенні розміру моральної шкоди при розгляді справи як у суді першої інстанції,

так в ужгородському апеляційному суді.

1. Без мого відома і без моєї на те згоди передмову до книги переставили з початку книги на кінець. Але тут же допустилися страшного ляпу – у анотації до книги пишуть: ”У вступній розмові І.Петровцій цитує В.А. Жуковського…” –читач шукає вступної статті, а її – нема ! Знову видавці напаскудили. Це теж було враховано при визначенні розміру моральної шкоди при розгляді справи як у суді першої інстанції, так в ужгородському апеляційному суді.

Одначе, жоден з цих фактів не був навіть згаданий у касаційній

скарзі видавництва ”Карпати”  проти  мене до найвищої юридичної установи держави – до Верховного суду України.

     Зухвала, нахабна поведінка видавців ”Карпат” на всіх дванадцяти судових засіданнях – на десятьох у першій судовій інстанції і на двох у апеляційному суді  -  теж багато що продемонструвала. До прикладу, на одному з судових засідань першої інстанції директор видавництва ”Карпати”, прагнучи доказати, що книги ще нема, пред'явив довідку, в якій на запит директора видавництва ”Карпати” директор друкарні ”Спектр”, де книга друкувалася, чітко відповідає, що такої книги нема. Кумедність і ганебність ситуації в тому, що як директором видавництва ”Карпати” є Браславець, так і директором друкарні ”Спектр” є той же Браславець.

   Навіть після того,  як моя антологія французької поезії “Вечорова гармонія”  продавалась на міжнародному книжковому ярмарку у Львові 2004 року,  демонструвалася на Днях Закарпаття у  Києві того ж таки 2004 року, коли було пред’явлено довідки про наявність цієї книги у парламентській і президентській бібліотеках, а також вузівських бібліотеках України, директор  Віктор Браславець і головний редактор видавництва Борис Кушнір продовжують стверджувати, що книги нема, а, отже, гонорару перекладачеві платити не будуть.

   У своїй касаційній скарзі директор видавництва Браславець посилається на третього,  київського,  фігуранта уцій справі, одначе, ДОГОВІР  Я  ЗАКЛЮЧАВ  ІЗ  ДИРЕКТОРОМ ВИДАВНИЦТВА  “КАРПАТИ”  Віктором Браславцем, і тому гонорар мені має заплатити тільки він,  а не якась третя особа.

   Непорядність, корислива зажерливість керівників видавництва

”Карпати” Віктора Браславця і Бориса Кушніра, до речі, прийшляків у нашому краї, не додає їм авторитету в регіоні  -  ніхто з нормальних авторів до них не йде, бо обманюють, обдурюють, поводяться з місцевими авторами воістину, як окупанти, по-бандитськи. Саме це й спричинилося до того, що з більше ніж тридцяти газет, які виходять на Закарпатті, більше половини видрукували інформації про програші видавців мені в судах, пройшли ці повідомлення і в багатьох інтернет-виданнях..

   Але, як бачимо, керівники видавництва ”Карпати” Віктор

Браславець і Борис Кушнір   не вгамувалися:  звернулися до найвищої  судової установи нашої держави – до Верховного суду України з метою  відсудити від автора законно ним зароблений гонорар.

   Їхню  крутійську, по суті неправдиву касаційну скаргу цілком заперечую.

     26  січня  2006  року                   Іван   ПЕТРОВЦІЙ,

                                                           письменник

   P. S. У суді першої інстанції вимоги мої були задоволені повністю. Суд зобов’язав керівників видавництва

”Карпати” Віктора Браславця і Бориса Кушніра:

   - виплатити мені гонорар у сумі  ВІСІМСОТ гривен;

   - виплатити мені моральну шкоду у сумі  ДВАДЦЯТИ  ДВОХ  ТИСЯЧ  гривен.

   Однак,  на апеляційну скаргу  Віктора Браславця і Бориса Кушніра  уже  апеляційний суд понизив розмір  виплати ними моральної шкоди до  ДЕСЯТИ  ТИСЯЧ гривен.

   Та й попри це  зажерливі керівники видавництва – прийшляки в нашому краї  -  Віктор Браславець і Борис Кушнір не могли повірити,  що простий русин Іван Петровцій поставив їх на своє місце – на місце, де й мають бути в нашому русинському краї паскуди-прийшляки. І звернулися до Верховного суду України, який залишив рішення Ужгородського апеляційного суду в силі.

       Але,  оскільки минуло кілька років  поки тривала

 ця ганебна справа –  тут додалися інфляція й ідентифікація,

 так що зажерливі керівники видавництва ”Карпати” Віктор Браславець і Борис Кушнір заплатили мені:

   - мій  гонорар  в  сумі  ВІСІМСОТ гривен,

   - моральну шкоду в розмірі  ТРИНАДЦЯТЬ ТИСЯЧ  гривен.  

Попозирайте мüй

старый сайт:
http://gafya.narod.ru/

Дзеркало сайта

http://petrovtsiy.ltd.ua/

Tegs:

русинськи русинські співанки писни пісні фигли колядки, іван петровцій, вірші петровція, іван петровцій біографія, русины народ, закарпатские русины, русины на украине, становище русинів у галичині, галицкие русины, карпатские русины, русины фото, русинське радіо, русины, русини, русинська мова, русинский язык, русинська нація, русинська музика, русинська родина, русинськi співанкы, русинськi стихы, русинська правда, русинская литература, русинська література, русинская поэзия, русинська поезія