ТРАГЕДІЯ КНИГИ

  Я народився з книгою, усеньке своє – майже що семидесятилітнє ! – життя провів з книгою, переконаний, що й помру з книгою.

  Пригадую слова філософа: “Є лише одна невичерпна скарбниця – це велика бібліотека”.

  Але те, що з книгою твориться нині, вважаю своєю особистою трагедією.

  Упродовж останніх дванадцяти років я заробляю собі свій хліб щоденний і насущний продажем книг.

  Господь Бог допоміг, а добрі люди посприяли, що маю нині власну (дуже маленьку – загальною площею десять квадратних метрів) книгарню. Назвав її по-русинськи: “Бовт “Файні книгы”.

  Якщо виходити з того, що істинний інтелігент судить про місто по кількості наявних у ньому книгарень, то я, при моєму постійному й абсолютному безгрошів’ї, відкривши власну книгарню, щось таки та зробив для Ужгороду !

  Останніми роками займаюся лише тим, що беру від людей користовані книги, і їх продаю. Копійчину з цього маю незначну,

 та мені вистачає, аби в цей страшний час у цій неадекватній “державі” Україні не здохнути з голоду.

  Але, як кажуть історики, хай говорять факти, а я кажу – ще й приклади.

  Вже не пам’ятаю прізвища вірменина – він працював у автомобільній галузі нашої області якимось досить високопосадовим начальником – прийшов до мене в бовт розлючений, і одразу зачав кричати: “Это что – я вам должен сюда сам ещё и привозить свои книги !?..”.

  Виявляється, у нього недавно померла дружина, а єдиний син, доктор філологічних наук, переїхав на роботу директором якогось інституту в Київ, і цей чоловік зостався вдома сам у двокімнатній квартирі повній книг.

  Благородний вірменин потикався по наших обласних бібліотеках з метою здати їм книги безкоштовно, але його звідусіль “інтелігентно” послали… І – він прийшов до мене.

  А я з ним поїхав до нього додому у передмістя “Шахта”. Книг – море. Я навибирав таких, які, на мою думку, були “продажними”, тобто – товаром, аж п’ять великих коробок з-під бананів.

  Ми викликали таксі, аби книги відвезти до мого бовта, і я захотів розрахуватися з вірменином, але цей таки дійсно благородний чоловік від плати категорично відмовився, ще й оплатив мені витрати на таксі…

  Інший випадок. Мені зателефонували, що один великий обласний начальник зробив у своєму особнякові євроремонт, а на період євроремонту всі книги з триповерхового особняка завезли у один із кількох його гаражів. Коли ж євроремонт закінчили, то виявилося, що книги ніяк не пасують до новітнього інтер’єру розкішного особняка.

  Я прийшов.

  Якийсь служка оцього великого обласного начальника відчинив мені гараж…

  Я був шокований: надрідкісніший десятитомник Жорж Санд, ще в середині шестидесятих років видані розкішні шеститомники Майн Ріда та Фенімора Купера, тридцятитомники Достоєвського і Діккенса, п’ятитомники Гріна і Шукшина, дев’ятитомники Буніна і Еренбурга, товстенні томи із серій “” “Литературные памятники”,

“Библиотека античной литературі”… - плавали у воді, яка після недавніх щедрих дощів геть затопила оцей гараж великого обласного начальника…

  Я не взяв нічого – книги були в такому стані, що врятувати їх не видавалося можливим…

  І я уявив собі, як у радянські часи, коли книга істинно цінувалася,

а хороша книга була справжнім, важко здобуваним дефіцитом, персональні водії привозили оцьому начальникові додому отаке справжнє книжкове золото, хоч упродовж років, ані він, ані жоден

 з членів його сім’ї навіть не розгорнули жодну цих книг –

вони “красувалися” у навіки засклених шафах…

  Це в той час, коли для справжніх інтелігентів, спраглих доброї книги, отаке книжкове золото було недосяжним…

  Василь Розанов писав: “Книга должна быть дорогой. Книга не кабак, не водка и не гулящая девка на улице. И первое свидетельство любви к ней – готовность её купить. Книгу не надо “давать читать”. Книга, которую “давали читать”, - развратница.

Она нечто потеряла от духа своего и чистоты своей”.

  А хто є ті, що дозволили загинути таким книгам !?..

  Йдемо з нашими прикладами далі.

  Прийшов до мене товстуватий як бочечка, червонопикий чоловічок, і попросив прийти до нього додому на вулицю Яна Гуса, 12, бо має багато старих книг, які зосталися ще від його діда, знаного письменника Юлія Боршоша-Кум’ятського, та від батьків-лікарів.

  Я аж стрепенувся – захотілося побачити книги одного із старійшин закарпатського письменства, якого знав особисто,

 і не раз із ним розмовляв.

  На досить таки просторому, як для міста, дворі Боршошів

є декілька господарських будівель, чи споруд, серед яких найбільшою є шопа (не знаю як це назвати по-українському, бо чогось подібного у сусідів наших українців нема, а отже й відповідне слово відсутнє). Шопа – десь чотири на чотири метри будова, яка на увігнаних у землю стояках має над собою солом’яний дах, а з боків не захищена нічим – по селах у таких шопах усеньку зиму зберігалося сіно для маржинки…

  А тут гамузом були навалені книги видань 1920-40-х років (ясно, що самого Юлія Боршоша-Кум’ятського), упереміш із медичними книгами (ясно, що батьків-лікарів оцього товстуватого як бочечка, червонопикого дистриб’ютера пива).

  Хоча, то вже були не книги, а – гній: винесені сюди з хати років тому шість чи й сім, не захищені нічим, вони влітку мужньо витримували як спеку, так проливні дощі, узимку вітровії прибивали їх снігом, який веснами танув…

  Кажуть, що папір стерпить все. Але паперова книга – смертна.

  Умерла унікальна бібліотека нашого великого письменника і книголюба Юлія Боршоша-Кум’ятського.

  Мені вдалося витягнути з того гною досить таки неушкодженими два ювілейні томи (другий і третій) з тритомника поезій мого

 з дитинства улюбленого поета Володимира Сосюри, із щирими, сердечними автографами Юлію Боршошу-Кум’ятському від письменницького подружжя Василя та Юстини Вовчків.(Перший том я мав ще з дитинства – десь його позичив, або вкрав, і зараз у мене є повний прижиттєвий тритомник Володимира Сосюри !). Процитую автограф подружжя Василя та Юстини Вовчків: “Дорогому Юлію Васильовичу від подружжя Вовчків –

Василя і Юстини – в день Вашого 58-річчя з синівською повагою до Вас і з щирою вірою у Ваш самобутній, неповторний талант, дарують наші серця цей скромний подарунок.

 Наші серця - з Вами ! Василь і Юстина. 8 червня 1963 року .”

  Як бачимо, це було ще в ті прадавні часи, коли книга шанувалася і цінувалася: для розумних, інтелігентних людей книга була одним із найбажаніших і найкращих подарунків.

  Бо й справді – книги є нашими останніми друзями, які ніколи нас не обманюють, завжди залишаються з нами, і не докоряють нам нашою старістю.

  Було й таке: зателефонували мені з Мукачова, що везуть у бовт книги. Я десь на півгодинки з роботи відлучився,

а, повернувшись,побачив у коридорі вісім великих ящиків, набитих книгами: здавачі книг не дочекалися мене, певно, кудись поспішали…

  Я перебрав ящики – книги абсолютно пристойні… Власники цих вісьмох ящиків книг так мені більше ніколи й не озвалися.

  Але приходили до мене й бомжі, стискаючи в тремтячих від п’янства руках затрепані, видно знайдені на смітниках томики Горького, Стельмаха, Корнійчука, Чендея, Скунця.., і благали взяти ці книги бодай по гривні – дуже вже їм похмелитися хотілося…

  А один бомж, певно, був колись інтелігентним чоловіком, приніс мені чудово збережену десятитомну “Малую советскую энциклопедию”, видання 1928-31 років, і попросив за цей небачений раритет рівно на дві півлітри !... Я – дав ! І маю зараз десятитомник, внесений у каталог книжкових раритетів, вартість якого нині сягає вище тисячі доларів.

  Сам уже старий, хворий, я живу у час, коли свідомо вбивають книгу.

  А з книгою і – мову.

  А з мовою і – культуру…

  Свідомо вбивають – нас !..

  Всім вище сказаним підтверджується, що процент неграмотних – величина постійна, одначе в наш час неграмотні навчилися читати. Саме вони й ініціюють оце паскудотне відношення до книги.

  Приходить де мене у бовт молода мама з дитиною восьми-тринадцяти років, і каже: “Дайте моїй дитині яку-небудь книгу

із шкільної програми, але тільки українською мовою, лише не російською, бо моя дитина по-російськи не розуміє і не читає по-російськи…”.

  Що скажу їй я, чоловік, який з дитинства осягав світову классику виключно російською мовою, оскільки перекладів українською або не було, або ж були передерті не з оригіналу, а здебільшого

 з російських перекладів, з-за чого й були кумедними, воістину нечитабельними. Мушу сказати, що ситуація з художнім перекладом у нас і на сьогодні не краща – нема позитивного поступу ні в оригінальній, ні в перекладній літературі українською мовою.

  Моє покоління – нині шестидесяти-семидесятилітні – замолоду збирали домашні бібліотеки, вважаючи це, до певної міри,

розумним вкладенням тих, не так уже й значних, грошей, що ми мали, але найперше думали: якщо нам у дитинстві не щастило читати хороші, розумні книги, то хоч наші діти, внуки наші будуть мати що читати, та й ми на старість будемо мати гарні, розумні книги…

  Здебільшого не так сталося, як гадалося.

  Ми постарілися, і з-за хвороб, чи якихось інших причин

 не тягнемося до книг із давнім молодечим запалом… Хоча – тягнемося… Та й то – не всі…

  А от наші діти, внуки наші… - вони вже власним коштом роблять євроремонти у наших старих житлах, а на період євроремонту книги виносяться у підвали, загальні коридори, пустуючі гаражі.., і це ще добре, що не одразу – на смітник.

  Після ремонтів квартири набувають європейського лоску,

і – книги туди вже зовсім не пасують… Отак із підвалів, загальних коридорів, пустуючих гаражів… накопичувані дідусями, бабусями, та й батьками книжкові скарби перекочовують на … сміттєзвалища, благо ще коли привертають увагу бомжів…

  Прощаючися з нашими бібліотеками, ми - шестидесяти-семидесятилітні – якось намагаємося виправдати повальне нечитання книг нашими дітьми та онуками: мовляв, вони сьогодні всі комп’ютеризовані та інтернетизовані, звідки й черпають потрібну їм інформацію, а до того ж, на відміну від нашої молодості, їхня молодість ставить перед ними більше ніж на сто відсотків жорстокіші, як у наші часи, умови для заробляння свого хліба щоденного і насущного…

  Якось, ніби все-таки себе жаліючи, на них – двадцяти-тридцятилітніх – дивимось і не хочемо бачити їхньої повальної бездуховності.

  Так, дійсно, отих сорока відсотків суспільно-політичної, комуністичної літератури, яку в радянські часи звалювали “зверху” на наші голови, нині нема. Але, як то кажуть, святе місце порожнім не буває: нині ту ж сорокавідсоткову нішу друкованої в наш час літератури зайняли пустопорожні бойовики та еротично-порнографічні видання…

  Хоча й вони нинішнім молодим набридли вже так само, як нам за нашої молодості суспільно-політична та комуністична література.

  Смак і любов до книги треба і можна виховувати навіть у наш комп’ютеризований та інтернетизований час.

  Але – це потрібно робити !

  Найперше – власним прикладом.

  Якби ви знали як я живу ! У моїй трикімнатній квартирі книжкові полиці від підлоги до стелі не лише у всіх трьох кімнатах, а й у коридорі, на кухні !..

  Є полиці, на яких книги стоять у два ряди…

  Отож, щоранку йдучи від своїх рідних домашніх книг на роботу,

 я приходжу у свій “Бовт “Файні книгы”, де мене чекають не менш рідні книги. Так що – цілодобово з книгами.

  Хоча я вже казав, що це в мене від народження. Моя мати мала шістнадцять братів і сестер. Сама народила нас шістьох. Вона щиро вірила, що той предмет, який новонароджене маля першим візьме

До своїх рук, визначить усе його життя. У нас так воно і вийшло: старшому братові Юрію мати втиснула до рученьок дерев’яного хреста – Юра став священником, старшій сестрі Марії мати втиснула до рученьок нитки для вишивання – сестра усе своє життя вишивала, мені ж моя золота мати найперше втиснула до рук складений Александером Духновичем молитовник “Хліб души”:

 я все своє життя – з книгою !..

  Мені болить, що нині книгу убивають: це - трагедія ! Найперше це – моя трагедія.

  А закінчити це болісне оплакування книги хочу власним віршем, написаним по-русинськи:

Попозирайте мüй

старый сайт:
http://gafya.narod.ru/

Дзеркало сайта

http://petrovtsiy.ltd.ua/

Tegs:

русинськи русинські співанки писни пісні фигли колядки, іван петровцій, вірші петровція, іван петровцій біографія, русины народ, закарпатские русины, русины на украине, становище русинів у галичині, галицкие русины, карпатские русины, русины фото, русинське радіо, русины, русини, русинська мова, русинский язык, русинська нація, русинська музика, русинська родина, русинськi співанкы, русинськi стихы, русинська правда, русинская литература, русинська література, русинская поэзия, русинська поезія