МЕТАФОРАМИ СПЕЛЕНАНЕ СЛОВО

Рецензія на книгу

Томаша Деяка "Гра з (лю)циферблатами"

   В пропонованій книзі Томаша Деяка нема жодного вірша:

тут все – ПОЕЗІЯ.

   Таку  ПОЕЗІЮ  у кожного з нас вдихає сам Господь Бог,  а видихнути її з себе на чистий аркуш паперу здатен не кожен.

   Отому на світі так мало зафіксованої книжно істинної поезії, Одначе, коли її натрапляєш – як у пропонованій книзі Томаша Деяка ! – мимоволі сам стаєш часткою ПОЕЗІЇ: купаєшся в ній, купаєш її в собі, робиш все для того, аби вона не проминала, адже життя без поезії, мов колос без зерна, мов час без простору.

   І коли одна з його поезій зачинається закликом: ”Метафори

 геть !”,  розумієш, що автору ніколи не виринути з повені омиваючих його чуття метафор: він не просто дихає ними – він живе глибоко метафорично, і творить істинно метафорично.

   Твердь простору і плинність часу – основні об'єкти його здивування:

…але час

залишає нас

серпантином піску,

крізь долоні в пітьму…

      Побачити себе у нинішньому Дневі з Античності, і одноразово з такої ж відстані Прийдешності, й усе побачене, усе відчуте втілити у Слові, зрозумілому найперше Самому Собі, як нині, так у найвіддаленіших часах.

   Не жити вічно – ні ! – для Томаша Деяка лексема Вічність не є навантаженою тим смислом, що його зазвичай у нього вкладають.

   Адже все йде, все минає, правда, нині те минання не вгаває, і так же не призупиниться у прийдешні часи:  вдень воно світиться Античністю, вночі воно ледь прозоріє Прийдешністю, і цілодобово п'є  живлющі соки з нинішнього Слова.

   Чим і як уміститися у цьому всьому як не Поезією !?.. Поезією оповитою Словом !

   Немов коней, запрягти іменники у прикметниковий віз,  який рухається  завдяки дії-коліс дієслів, і від почуттів, що нахлинули, вигукнути вигук, який ще ніхто не вигукував, аби той вигук підсилив кожне слово, тобто був при слові – був прислівником,

А в тексті аби пульсувала думка випещена ідеєю.

   Одночасно ж – бути стерильно безідейним.

   Політики боятись як чуми.

   Сперечання вважати злочином.

   Рух мати Поезією.

   Слова черпати одноразово з Античності і з Прийдешності, виразно бачачи їх із Сучасності.

   Читаєш Томаша Деяка і розумієш:  Поезію потрібно любити ради самої Поезії, а не задля якоїсь корисливої цілі, адже вона є найвищим виявом душі, а без душі..,  чи й  варто жити !?..

   Тим більше, Поезія потрібна не стільки Поетові, як – Читачеві.

І – найперше ! – нам з тобою, дорогий Читачу ! Адже ж ми з тобою знаємо, що Поезія сама за себе промовляє,  правда, коли є до кого промовляти  словами, які змушують нас повірувати в Бога Поезії.

   Істинна поезія не несе в собі якоїсь особливої інформації, зате вона чаїть у собі силу, без якої жити і неможливо, і не варто.

   І коли поет пише про ”народ, у якого крадуть найцінніше - мову”,

навіть не думаєш уточнювати яку мову,   бо Томаш Деяк

 з небаченою легкістю вливає істинну позію як у справжню українську, так у справжню російську – переходів не відчуваєш,

 бо їх нема:  тут домінує Поезія.

   Правда,  я не вірю автору, коли він пише:

Я крик. Відчайдушний крик

Загнаних у безвихідь міфічних звірів,

Геніїв і митців, покоління, віри -

Виду, що майже зник

   Не зник і не зникне – запорукою тут криваво пульсуюча поезія Томаша Деяка, митця – генератора всього, що б’ється у мільйонах сердець і – рветься на волю !  

Попозирайте мüй

старый сайт:
http://gafya.narod.ru/

Дзеркало сайта

http://petrovtsiy.ltd.ua/

Tegs:

русинськи русинські співанки писни пісні фигли колядки, іван петровцій, вірші петровція, іван петровцій біографія, русины народ, закарпатские русины, русины на украине, становище русинів у галичині, галицкие русины, карпатские русины, русины фото, русинське радіо, русины, русини, русинська мова, русинский язык, русинська нація, русинська музика, русинська родина, русинськi співанкы, русинськi стихы, русинська правда, русинская литература, русинська література, русинская поэзия, русинська поезія