МІЙ ВИСТУП 

У СУДОВИХ ДЕБАТАХ

ПРОТИ ХОДАНИЧА

                           Ваша  честь,  пане суддя !
   Переконаний, що тяжба подібна до цієї  -  тяжба між членами спілки письменників є в судах досить рідкісною, отому й хочу вам одразу пояснити що таке сьогодні спілка письменників України.
   Якщо прекрасно знаємо, що профспілки нині  не мають ні для кого з нас абсолютно ніякого значення, то теперішня  спілка письменників стоїть ще нижче од профспілки.
   Сьогодні член спілки письменників, особливо – закарпатський ! – є надзвичайно малограмотним типом – маю на увазі, що ані один з нинішніх закарпатських членів спілки письменників не володіє жодною іноземною мовою, а мовою,  якою  пробує писати,  - українською  - ще менше з-за того, що з дитинства виростав з бесідою русинською, а істинною для письменника є мова генетична.  І,  як доказав нам у ході судових засідань Ходанич, навіть маючи в кишені посвідчення кандидата наук, можна й надалі залишатися глухо малограмотним – маю на увазі, що кандидат у науку Ходанич не міг відрізнити статусу від статуту, до всього ж слово статус у своїй наклепницькій статті Ходанич пише з великої букви… - наклепницька стаття Ходанича рясніє як логічними, так граматичними огріхами.
   Нинішній закарпатський член спілки письменників у важких муках народить сякий-такий рукопис, після в держави, або в спонсорів жебрає гроші на видання свого опусу, а, видавши його, ходить і роздаровує знайомим і друзям, бо як людина, яка заробляє собі на хліб продажем книг, авторитетно заявляю: книг сьогоднішніх закарпатських письменників читачі не потребують абсолютно, і – переконаний ! – закономірно:  інформативно – ніякі, художньо – примітивні, психологічно – непереконливі книги Ходанича, Повх, Панчук, Кешелі, Керити, Фединишинця, Балеги, Кузана, Шкірі й інших мучителів рідної літератури є істинним баластом нашої культури взагалі.
   А оскілки суть нинішньої справи лежить у площині морально-етичній, то саме в цьому аспекті я й поведу розмову далі.
   Без будь-якої на те реальної, розумної спонуки, і тільки чисто з власної вигоди – бажаючи якомога більше вислужитися перед літературним мафіозі Скунцем, дуже ударив мене Ходанич у найважчий для мене час у моєму житті:  упродовж майже що семи років важко й невиліковно хворіла моя дружина – витрати на ліки й поїздки в різні лікувальні заклади Європи – від Москви  (Обнінськ) до Будапешту, двоє дітей-студентів – одне в Києві, друге у Львові… - виснажили мене не лише фінансово, а й морально, психологічно. 

  9 липня 2006 року моя дружина померла, а вже через тиждень у газеті ”Літературна Україна” з'явилася аж на півсторінки брехлива, наклепницька стаття Ходанича проти мене. Хоча нормальний керівник обласної письменницької організації мав дати до цієї газети співчуття мені з приводу смерті дружини,  …бо рівно через два місяці у закарпатського члена спілки письменників Рошка помер батько, і співчуття йому в ”Літературній Україні” було одразу, але – з Петровцієм можна і по-свинськи,  бо Петровцій ніколи не подобався закарпатським літературним мафіозі Чендею і Скунцю. А обмазати Петровція брудом – означає на Закарпатті – вислужитися перед літературними мафіозі, ну, на тоді вже лише перед Скунцем.

    І Ходанич вислужився.
   Будучи нормальним чоловіком, все-таки пробую зрозуміти чому Ходанич, щ
онайглибше змішуючи мене з брудом, одразу – само собою, що безконтрольно!  -  пише: ”Чи   ”зіркова хвороба” далася взнаки ?”...  

    Так, упродовж останніх п’яти років  я видрукував сім солідних книг – це теж є однією з причин ненависті до мене як ще живого тоді літературного мафіозі Скунця, так  його прислужників, і – Ходанича найперше !
    Але перейду конкретно до статті.

   Ходанич пише: ”…упродовж років пише чоловік нЕсенітницю (малограмотно, бо нема слова нЕсенітниця, є слово - нІсенітниця) в різні органи, газети на письменників”.

    На мою вимогу підтвердити набрехане Ходанич не дав ніяких доказів оцього свого наклепу.
   Далі Ходанич пише: ”Почав трудар пера з доносів у КДБ, компартійні органи на Шевченківських лауреатів    І. Чендея, П. Скунця”.

   Звинувачення в доносительстві в КДБ – страшне.
   Я просив Ходанича надати докази. Він їх не дав, бо й не міг їх дати. І ось чому: зі Скунцем я не розмовляю, я є ворогом Скунця від 1970-го року, тобто вже тридцять сім років;  з Чендеєм я не розмовляю, тобто – я є ворогом Чендея двадцять п'ять років. 

   Які доноси я міг писати на типів, з якими взагалі не контактував,  не контактую. та й чути про цих подонків не бажаю. Отому  про них не мав, та й не маю  жодної інформації – більше того:  я відверто демонстрував свою ворожість до Чендея і Скунця, бо саме вічно брехливий і підступний Скунць звинувавчував у доносительстві
в  КДБ  як покійного Матолу, так Густія й інших.

   До того ж як я міг доносити на "шевченківських лауреатів", коли шевченківськими лауреатами вони стали нещодавно !?..  

    Своєї паскудотної брехні  Ходанич не міг підтвердити.
    Ходанич продовжує своє наклепництво: ”За аморальну поведінку ще з часів радянських хотіли І. Петровція виключити з НСПУ. Та тільки подокоряли і розійшлися”.

  Найперше наголошую тут ще раз на малограмотності Ходанича, бо за радянських часів НСПУ не було – НСПУ це вже породженння незалежної України.  

   Ну, й не “подокоряли і розійшлися”, а – упродовж більше аніж п’яти годин наші “великі” “класики” Скунць, Чендей і їх прислужники Кешеля, Вароді (чоловік Керити), Кохан, Панчук, Ігнат… – всього вісім типів, як справжні фашисти, знущалися наді мною, змушували мене каятися перед Скунцем і Чендеєм,   але я  – горджуся за це собою й донині ! -   хоч і мав тоді перший у своєму житті інфаркт, а нашим мафіозі не здався, не поступився !  

     Ходанич же не навів ніяких доказів бодай якоїсь моєї аморальної поведінки.
   Не вгаває Ходанич, брешучи:  ”…Хотіли І. Петровція виключити з НСПУ. Та тільки подокоряли і розійшлися”.  

    А вже в наступному абзаці:   ”Дісталося відтоді не одному, особливо тим письменникам, які наважилися підняти руку за його виключення”.

     Отут ще раз маємо приклад як логічної, так граматичної малограмотності Ходанича,  і ще – чіткий факт його безсоромної брехливості, істинно письменницького наклепництва -  в одному місці: :  ”…Хотіли І. Петровція виключити з НСПУ. Та тільки подокоряли і розійшлися”, і тут же: ”Дісталося відтоді не одному, особливо тим письменникам, які наважилися підняти руку за його виключення”.
     Так де ж є Ходанич найбільш брехливим і наклепницьким – у першому випадку, коли "
тільки подокоряли і розійшлися...”, чи у другому, коли "наважилися підняти руку за його виключення..." ? 

   Не дав Ходанич ніяких доказів того,   ДЕ,  КОЛИ  і  В   ЯКИХ  друкованих органах від І. Петровція
“дісталося” закарпатським літературним мафіозі Скунцю й Чендею.

   Не підтвердив своєї брехні  нічим.
   Ходанич  не вгаває: ”Виходячи на пенсію, І. Петровцій зажадав видати  ФІКТИВНУ  ДОВІДКУ для Пенсійного фонду
(знову малограмотність Ходанича – слово пенсійний в даному випадку  пишеться з малої букви!)  про свою першу публікацію”...

   Шановний суд прошу звернути увагу на те,  що з  елементарної довідки  для одержання мною пенсії Ходанич на вимогу літературного мафіозі Скунця зробив для Петровція цілу проблему.
    Саме тому  я вже третій рік до приміщення спілки письменників навіть  не заходжу – не маю я там що робити. Вважаю для себе й морально, і юридично принизливим просити у свого ворога Ходанича будь-яку довідку, тим більше  - … ”фіктивну”...

   На моє прохання Ходанич нічим не міг аргументувати фіктивність такої довідки, яку він мені так і не видав, та я й без цього ось уже третій рік одержую свою пенсію.
    Отож, і тут Ходанич виявився   брехуном і наклепником - і свої брехню й наклеп нічим не міг підтвердити.
   Ходанич пише: ”І. Петровцій вимагає написати клопотаннячко про присвоєння йому звання ”Почесний громадянин Ужгорода”…”.
    По-перше,  чому ”клопотаннячко”, а не ”клопотання” ? 

    По-друге, чому  ”вимагає”, а не - просить ?..  

    І – головне ! –  я прошу від свого ворога Ходанича щось для себе !?..

    Ніколи !   

    А щодо відзнакки, якою міська рада вшанувала мій внесок у розвиток міста, відомо – ксерекопію документа я додав до справи.

    Ходанич знову виявився наклепником, бо жодного доказу правдивості своїх наклепів не дав.
   Ходанич продовжує:   “У згаданій газетці в стилі баби Палажки розписує  “злочинну діяльність Ходанича і іже з ним”. 

   Де, коли, в якій із моїх статтей є конкретно такі слова:  “злочинну діяльність Ходанича і іже з ним”?  

   Хто ці  - ”і іже з ним” !?..

  Ніяких доказів того, що я писав про діяльність Ходанича як злочинну, Ходанич не навів. Хоча … на наступних звітно-виборних зборах я говоритиму про  злочинну … бездіяльність Ходанича,  як теперішнього керівника обласного письменницького осередку, бо якщо вважати  “діяльністю”  наклепницьку статтю на мене в  ”Літературній  Україні”,  то цього все-таки для керівника, бодай і дрібного та нікудишнього, все-таки   – замало.

     І знову Ходанич виявився наклепником.
     Ходанич, підлизуючи гузицю літературному мафіозі Скунцю, лихо пише: “Звичайно, відро помий дісталося й П.Скунцю”.  

    А тепер детально:  яких помий від Петровція дісталося Скунцю ?

    Де ці "помиї" були обнародувані ?!..             

    Жодних доказів Ходанич  не навів – знову:  наклеп !
   Ходанич пише: ”До 60-ліття письменницької організації готується книга ”Письменники Срібної Землі”. Ніхто, знаючи скандальний характер І. Петровція, не згодився написати про його творчість”.
    Всуціль усе – брехня.

    Ходанич написав мені офіційного листа, погрожуючи, що візьме з будь-яких джерел інформацію про мене,
і помістить її в книзі, якщо я не напишу сам про себе.

   Але, знаючи, що Ходанич і цією книгою робить для людей паскудство, а для себе благо,  я виступив взагалі проти трати грошей на цю затію, бо в шерензі трьох попередніх антологій (прози, поезії та літератури для дітей)  далі мала йти або антологія драматургії, або перекладу. Але виявилося, що в жодному з цих жанрів ні Ходанич, ані його дружина не працювалиі, то і в книгах надруковані не будуть…

   "Хитрогузиций" Ходанич вирішує – надрукувати щось подібне до довідника, де вже мусять бути і він, і його дружина Лідія Повх.   

   І така книга вийшла...

   І, прошу шановний суд врахувати тут АМОРАЛЬНІСТЬ  ХОДАНИЧА – будучи головою в галузі по присудженню обласної премії імені Ф. Потушняка, до речі, мого дядька, безсоромно висуває себе на здобуття цієї премії, і сам собі цю премію присуджує, ну, ясно, що не лише грамоту, а й три тисячі гривен від облдержадміністрації.        Оскільки Ходанич у своїй наклепницькій статті в ”Літературній Україні” часто говорить про аморальність, то саме цей вчинок і є істинно  АМОРАЛЬНИМ – сам собі присудив обласну премію, бо є там головою комісії.

  Що ж до того, що про мене ніхто ніде не хотів писати, то я тут додав більше десяти газетних сторінок, видрукуваних лише за останні два роки про мене і про мою творчість. 

  А згадане своє твердження Ходанич не міг нічим підтвердити, то ж воно, як і попередні, є чисто наклепницьким.
  Ходанич у своїй всуціль брехливій статті не вгаває: ”І знову полетіли листи в ОДА, облраду, редакціям, письменникам, бо книга, бачте – далі йде цитування,  начебто !!! - з моїх листів: “ДУРНА,  ДЕБІЛЬНА”.

   Прошу пред’явити мої листи, в яких я істинно нікудишню книгу називаю “ДУРНОЮ,  ДЕБІЛЬНОЮ...” !

   Хоча вже зараз із даною Ходаничем характеристикою свого опусу погоджуюся:  “ДУРНА,  ДЕБІЛЬНА”.

   А от доказів своєї чергової брехні Ходанич не дав -  знову наклеп.
   Ходанич пише: ”Голосування було одноголосним. Всі рішення підтримав І. Петровцій”. 

   Чистої води брехня:  голосування не було одноголосним, бо ще до мого виступу письменницькі збори покинув М. Рошко – і не голосував.

    Далі виступив я і попросив усіх,  хто так уже дуже хоче йти на наступний з'їзд, вийти до трибуни й пояснити чому не пішли на той письменницький з'їзд, який проходив 28 лютого 2004 року, і на який запрошувалися всі письменники, і який мав у долі як самої письменницької організації, так і всієї держави,  значення воістину доленосне.

   Ходанич  зачав  мене перебивати, кричати, заглушувати мій голос.., і мені нічого не залишилося як – полишити збори, що я й зробив.

   І саме тому – не голосував.

   А зараз іще раз  про  АМОРАЛЬНІСТЬ:  нема і не може бути більшої аморальності, як не піти на з’їзд,  куди йти було небезпечно, але йти було треба, бо саме тоді вирішувалася  доля майбутнього такої держави як Україна.    

   Ще ж бо один з персонажів “Енеїди” Котляревського казав:
                                Коли Отєчество в упадку,
                                Забудь отця,  забудь і матку –
                                Спіши повинность ісправлять.
   Я –  
твердо переконаний русин,   а не українець ! – 28 лютого 2004 року був на письменницькому з’їзді, що проходив на вулиці Банковій у Києві, і – горджуся цим !
   А от ні Ходанич, ні його дружина Повх,  і іже з ними: Кешеля, Керита, Скунць, Панчук, Кузан, Шкіря, Рошко, Балега, Фединишинець… - не думали тоді про долю такої держави як Україна – вони сокотили свої шкури.

   І це тавро  АМОРАЛЬНОСТІ  ніяка вода не змиє ні з Ходанича, ані, як то він каже,  і іже з ним:  Кешелі, Керити, Скунця, Панчук, Кузана, Шкірї, Рошка, Балеги, Фединишинця…

   А це значить, що десь через рік і я зможу заглянути до клубу тієї спілки письменників, де керівником буде розумний, талановитий, толерантний, ніякій мафії не служачий професор Сергій Федака – я запропоную його обрати головою замість тупого й бездарного графомана Ходанича !

   До речі, Ходанич і в цьому пункті набрехав. Бо  І. Петровцій  на тих зборах не голосував – після того, як на Петровція почав на все горло кричати ведучий зібрання Ходанич,  Петровцій збори покинув.

   Отому й кворуму не було, і всі рішення тих зборів не дійсні, як і рішення позавчорашніх зборів, де теж кворуму не було, бо спочатку збори призначили на четвер, 21 червня, а як Ходанич порозумів, що свої корисливі рішення не протягне, то зробив їх, нікого про це не повідомивши, а, отже – келійно й без кворуму – 20 червня.

   До речі, “аморальне”, і - само собою - риторичне  питання до Ходанича: - А чому на письменницькі збори ніколи не запрошується член НСПУ Петровцій ?!..
   Далі Ходанич пише:  ”Несподівано для всіх почав обливати брудом голову спілчанської організації (Ходанича !), поетесу Лідію Повх (дружину Ходанича !), образив інших письменників. Оракул обізвав мене головою колгоспу, а інших пастухами і доярками у смердючих від гною чоботах…”.

   По-перше, чому І. Петровцій – ”оракул” ? 

   По-друге, кого саме І. Петровцій образив з  "інших письменників" ? 

   По-третє, яка манія величі у Ходанича: він - "голова колгоспу"!?..

   І й чого ж це   "...пастухи і доярки у смердючих від гною чоботах…”!?.. 

  Та й невже ж я міг принизити найупослідженішого голову колгоспу до рівня тупого, малограмотного, бездарного графомана  Ходанича !?..

   Ходаничові  нагадую, а шановному судові прошу звернути увагу на  два матеріали подані графоманом Ходаничем  до суду як компрометуючі мене  – два мої листи до моїх істинних ворогів   –   до Скунця (писаний дев’ятнадцять років тому),   і до Ходанича (писаний десь чотири роки тому).

   Прошу суд,  а може навіть і Ходанича,  звернути вагу на мою манеру звернення навіть у листах приватних, навіть до ворогів  явних – де ви там бачите грубощі,  які мені приписує Ходанич !?.. 

    Нема їх, та й - бути не може !

   Скунцівсько-чендеївська мафія мене втретє виключала зі спілки письменників, то ж міг же я одному з головних у нас літературних мафіозі – Скунцю ! -  в приватному до нього  листі нагрубити!?.. 

   Але ж я цього не зробив у силу своєї вихованості й порядності.

   Те ж і з листом до мого ворога Ходанича, типа явно непорядного і невихованого. 

   До речі, листа до Скунця я тоді написав у одному примірнику, й зараз задоволений тим, що його отут у суді одержав –Ходанич гадав мене скомпроментувати оцим листом в очах суду, а я горджуся  цим листом  і радію, що зараз  його, як зразок моєї публіцистичної творчості, включаю до моєї книги публіцистики, яка виходить восени цього року.

    І якщо Ходанич вважає, що начальницька – дуже ефемерна ! – посада дозволяє йому  отак свинити, то тут ясно, що спрацювало правило: хочеш знати ким є той чи інший тип – дай йому побути начальником.

   Він побув начальником, і розкрився повністю:  графоман Ходанич - безкультурне хамло, готове знищити будь-кого заради своєї  найдрібнішої  вигоди.

   А щодо того, що Ходанич накричав на мене на тих письменницькиїх зборах,  не дав мені   договорити, і я змушений був покинути збори, то нагадаю витримку з виступу М. Шолохова  на  ХХ з’їзді компартії (1956 року), коли він з трибуни з’їзду, в присутності М. Хрущова, звертаючись до О. Фадеєва, казав:  “Властолюбие в писательском деле вещь никчемная. Союз писателей – не воинская часть, и никак не штрафной батальйон, и стоять по стойке “смирно”  никто из писателей перед тобой,  товарищь  Фадеев,  не будет”. 

    Ну, й хто такий Ходанич, що дозволяє  собі отаке диктаторство ?!..

    І  -  наклепництво !?..
   Бездарний Ходанич пише далі: ”Виступ І. Петровція обурив письменницьке зібрання”.  

   Хто, крім мого колишнього декана, комуністичного ката української літератури Балеги, ну, ще Л. Повх, Н. Панчук, Д. Кешелі… - обурився !?

   Ці типи завжди і з усього Петровцієм обурюються...

   І  в них це не просто алергія:  ми – класові вороги ! – були,  є,  будемо !
  Далі – істинний “перл”  малограмотності від Ходанича:  “Одностайно вирішили оголосити йому догану за аморальну поведінку, яка суперечить Статусу НСПУ, повідомити про рішення керівництво НСПУ”.

  Розумію головне – ви й надалі хотіли б бавитися в українських патріотів, але Петровцій запитав вас:  чому ви не допомогли слабій українській державі, коли вона просила вашої помочі !?..

   У цьому – все !

   А – малограмотне ходаничівське ”суперечення Статусу”,  чомусь – не статуту, ще й статусу з великої букви !.. - апріорна  аморальність.

  Аморально, коли тобі вказують, що ти є зрадником української держави ?!..

  А ви всі, хто не пішов тоді рятувати спілку й українську державу – ви є зрадниками держави, які  за свою зраду  видали свої книжечки на гроші СДПУ(о) – маю на увазі Л. Кудрявську, Д. Кешелю, П. Ходанича, В. Кузана, Л. Повх, М. Рошка  і - іже з ними.

  Та й  доказів моєї неморальності не наведено, ну,  й оголошувати мені догану не було за що – статуту я не порушував...  – ще ж і  не було  кворуму для того, аби подібні рішення вважати дійсними...

   Як і не було кворуму на позавчорашніх письменницьких зборах, де за одержаного графоманом Ходаничем доброго хабаря прийнято на обласному рівні до спілки письменників доконечне бездарного, але грошовитого митника Мулесу, бо ж грошики Ходанич полюбляє !..      

    ”Призупинили роботу І. Петровція на посаді голови ревізійної комісії  письменницької організації”… 

    Це – за відсутності  всіх трьох  членів ревізійної комісії: Дурунди, Шкірі, й голови ревізійної комісії– Петровція...

    Ні законність, ні порядність тут і не ночували.  

    Але ж отут Ходанич – начальник,  і… начальникує...
   Далі Ходанич пише:  ”І. Петровцій знову взявся точити пера. І пішли листи у редакції, державні органи, спецслужєби”. 

    Я просив надати докази його чергового наклепу.

    Графоман Ходанич їх не надав.

    Знову – наклеп від Ходанича.
   Далі брехун Ходанич пише: ”чесний революціонер” І. Петровцій, поїхавши на позачерговий з'їзд, чомусь отримав щедрі кошти на видання своїх книг власне з рук тодішньої “злочинної влади”, яку він так палко засуджує нині”.

   Я попросив  Ходанича назвати ті статті, з яких узято приписуване мені словосполучення “злочинна влада”.     

    Далі я просив назвати матеріали:  мої статті, виступи, які це підтверджують.

    Доказів не надано.

    Знову злісний і безсоромний наклеп від Ходанича.

    Адже на видання моєї об'ємної книги  ”Переклади” кошти мені надав тодішній голова облдержадміністрації В. І. Балога, а мою антологію французької поезії в моєму українському перекладі випущено Державним комітетом України за  “Програмою випуску соціально значущих видань”.

   Коли ж книга вийшла, мафіозі Скунць не витримав – організував анонімну репліку в часописі ”Критика”.    Одначе, рукопис цієї книги (моєї антології французької поезії ) став переможцем всеукраїнського закритого літературного конкурсу, і тільки після трьох закритих грунтовних рецензій трьох докторів філологічних наук на цю книгу було виділено дійсно фантастичну на тоді суму – шістдесят шість тисяч гривен.

   Виділила кошти  держава.

   Скунць такого  стерпіти не міг.

   Ходанич – теж.

   Звідси й – ходаничівський наклеп.
   Про себе любимого  пише:  ”Ходанич за не підписання листів проти Яворівського,  які готувала та ж влада, позбавили  педагогічного навантаження у ВНЗ, а його дружину – звільнили з посади завідувача кафедри”.

   (Нагадую малограмотному Ходаничеві, що в даному випадку  непідписання пишеться разом, а не як у нього, бездарного:  не підписання...)

  Ну, і я  просив дати документальне підтвердження цього брехливого пасажу в наклепницькій статті Ходанича.    

   Його не дано.  

   Це – бехня.  

   А правдою є те, що маловчена сімейка Ходанич-Повх,  будучи науково не відповідними до вимог  вищого навчального закладу,  ще й до всього не соромилися  від студентів вимагати і  брати хабарі…  

  Вважаю ганебним той факт, що, звівши на мене наклеп, сам Ходанич намагається захищатися в суді коллективно.

   Для цього він – як керівник письменницької організації ! – підходив до всіх  закарпатських  письменників і всілякими методами змушував їх  підписати виготовлену ни заяву до суду проти Петровція...

  Погодилися на це паскудотне паскудство - на підписання ходаничівського наклепу в суд тільки мої споконвічні вороги:  П. Скунць,  Ю. Балега,  Д. Кешеля, Х.Керита, Н.Панчук, В. Фединишинець, В. Кузан…
   Введена Ходаничем в оману й перестаріла жінка М.І. Чендей (дружина “класика” Чендея), яка свого листа до суду, як вона там же пише,
на прохання П. Ходанича написала.

    Ну, і що в її листі компроментуючого  мене !?.. 

   Що її чоловік  І. М. Чендей з власної ініціативи аж тричі організовував виключення Петровція зі спілки письменників!?.. 

   Та факти це загальновідомі.

   Але чи знає Ходанич про ті архівні матеріали, які я маю  на  Чендея ?!..

   Ну, бодай би про те, що  Чендей був офіцером фашистської армії,   і вбивав мирних жителів України, писав
 з фронту листи, в яких своїми звірствами хизувався…

   Маю ці листи, і якби ще за життя   Чендея я  їх видрукував,  він точно, що покінчив би життя самогубством…

   Я поки що тримаю ці листи…

  Як і хвалебні оди великому Сталіну, після – чендеївське публічне відречення від Сталіна, потім оди  І. Чендея преславному Брежнєву, а далі – відречення від нього…

  Бережу я листи в редакцію щотижневика ”Карпатський край”, де я був членом редколегії, і куди прості смертні з подивом писали про те, що ввечері бачили П. Скунця в стельку п'яного, обблюваного, обпісяного під ним же розбитими вітринами в місті, а на завтра вранці читали напутньо повчальні роздуми великого письменника Петра Скунця про моральну чистоту людини…
   А саме цими мафіозними іменами - Чендея, Скунця ! - Ходанич прикривається...

   Оцьому має слугувати і лист пенсіонерки М.І. Чендей, а ще на підставі її листа й інших фальшивих даних,    поданий до суду лист Яворівського,  який пише про те,  що  Петровцій  – ”висуває  ряд звинувачень протии Закарпатської організації НСПУ”...

   Я не можу  висувати звинувачення проти організації, якої де-факто не існує.

   І - не висуваю !
   Хоча, я  висуваю звинувачення проти  конкретного наклепника – проти особисто, чи як би то мовити, ”лічно”  проти наклепника графомана Ходанича.
   Ну, й  ота повінь несуттєвих, не по ділу,  підтасованих паперів, якими Ходанич затопив суд  -  ця многість пустопорожніх  бомаг  готувалася упродовж усього того часу,  коли Ходанич не з'являвся на судові засідання  - зірвав же їх Ходанич аж одинадцять.

  Однак, відповідати доведеться !
   Жодне зі своїх наклепницьких тверджень брехун і графоман Ходанич не підтвердив доказами.

   А мені завдав величезної моральної і фінансової шкоди: і як підприємцю,  торговцю книгами  - я про це писав у зданій в суд пояснювальній записці, і,   що є найстрашнішим, але воно є характерним для всіх,   хто підлизував гузиці скунцівсько-чендеївській мафії – мене вдарено в найтяжчий час для мого життя:  коли хворіла й померла моя дружина.

  Підлішого удару, аніж удар Ходанича, не можу пригадати – хіба що скунцівсько-чендеївське триразове виключення мене зі спілки письменників, коли я обійшовся всього-навсього інфарктом, правда, обширним.
 
                                                                           22 червня 2007 року                              

                                                                             Іван   ПЕТРОВЦІЙ,
                                                                         делегат  Надзвичайного Четвертого  з'їзду НСПУ,

                                                        який проходив  28 лютого 2004 року в м. Києві, на вул.. Банковій
                                                                                          і
                                                  не-делегат  звичайного п’ятого з’їзду НСПУ, який проходив 2006 року.


P.S.

Згідно рішення  суду  Ходанич:
- видрукував  спростування своєї наклепницької статті
в  газеті   ”Літературна Україна”
і

- сплатив мені  три тисячі  гривен  моральної   шкоди.

Попозирайте мüй

старый сайт:
http://gafya.narod.ru/

Дзеркало сайта

http://petrovtsiy.ltd.ua/

Tegs:

русинськи русинські співанки писни пісні фигли колядки, іван петровцій, вірші петровція, іван петровцій біографія, русины народ, закарпатские русины, русины на украине, становище русинів у галичині, галицкие русины, карпатские русины, русины фото, русинське радіо, русины, русини, русинська мова, русинский язык, русинська нація, русинська музика, русинська родина, русинськi співанкы, русинськi стихы, русинська правда, русинская литература, русинська література, русинская поэзия, русинська поезія